Технологію німецьких колоністів використовували у гончарній справі майстри
Гончарі на Чернігівщині у гончарному виробництві використовували технологію німецьких колоністів
Коропський міщанин-гончар Мусій Пузир зі своїми синами започаткував недалеко від села Радичева гончарне виробництво. Сімейство використовувало технологію, якою користувалися у свій час німецькі колоністи, що прибули на Коропщину. Гончарня працювала тут аж самого більшовицького перевороту вже минулого століття…
У Радичеві жило велике поселення німців
Оскільки територія Мезинського національного природного парку, що на Чернігівщині, охоплює кілька населених пунктів з давним минулим, то, безумовно, тут є про що дізнаватися і розказувати. Наше видання вже розповідало своїм читачам про деякі цікаві факти з історії Мезинського парку.
В контексті цієї розповіді ми також дізналися про не менш захопливі сюжети з життя тутешніх мешканців Коропщини. А допоміг нам у цьому викладач кафедри екології та охорони природи Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка, начальник відділу еколого-освітньої роботи та рекреацій Мезинського національного природного парку Олександр Яковенко.
Околиці села Радичів, за яким і височіє гора «Штани» (люди дали таку назву їй за формою, що нагадує одяг), місцеві називають Німеччиною. Тут колись жили німці-переселенці ‒ гуттерівці.
Рятуючись від Оттоманської імперії та переслідувань від іншої влади вони потрапили до резиденції генерала фельдмаршала графа П.О. Румянцева-Задунайського, який надав переселенцям землю в своєму маєтку у селі Вишеньки.
Спираючись на деякі історичні джерела, Олександр Яковенко наголосив, що одним із постулатів гуттерівських принципів є невизнання війни, яку вони вважали такою, що суперечить християнським законам. Тож вони відмовлялися від служби в армії.
Життя колоністів у Вишеньках організовувалося за принципом спільності майна.
Після смерті графа, гуттерійці заснували нову колонію у Радичеві. Кожна сім’я отримала по 65 десятин землі. Колоністи щороку сплачували до державної казни по 15 копійок із кожної десятини землі, натомість вони були звільнені від інших податків.
Їм було дозволено ловити рибу, варити пиво й оцет, виробляти горілку як для себе, так і для продажу. Вони мали право займатися всіма видами ремесел, займатися фабричним виробництвом, торгувати.
‒ Породіллям відводилися окремі приміщення, а догляд за немовлятами здійснювався до досягнення півторарічного віку, ‒ продовжує свою розповідь викладач-еколог. ‒ Затим дитину, до чотирьох років, доглядали няні. Характерною ознакою виховання була особлива увага до здоров`я дитини, відсутність будь-яких тілесних покарань… Прокидалися гуттерійці о 5-й годині, кожен з них виконував певну роботу. О 12-й годині був обід. Вечеряли о 20-й годині. А спати лягали о 21-й годині.
Німецькі колоністи вирощували пшеницю-жито, займалися скотарством, садівництвом, різними промислами та ремеслами.
У 1841 році колоністи Радичівської округи мали близько двадцяти коней, більше сотні овець, близько тисячі фруктових дерев, свої млини, понад двадцять ткацьких верстатів тощо.
На околиці Радичева колоністи висадили десятки тисяч шовковиць. Цікаво, що вони й досі плодоносять.
‒ Саме через те, що переселенці насадили великі площі шовковиці, місцева округа поблизу Радичева невдовзі прославилася як край шовковиці. Адже тут, згідно з історичними джерелами, налічувалося до десяти тисяч таких дерев, ‒ додав Олександр Яковенко.
Не тільки шовковицею прославилися німці. Завдяки старанності та майстерності гуттерійців місцевість навколо Радичева набула слави і в гончарному ремеслі, яке мало свою особливість. Витонченістю керамічних виробів цікавилися аж далеко за межами Радичева.
Пузирева гора
«Секрети» гончарного виробництва майстри передавали наступним поколінням.
Ще досі в цій місцевості можна знайти рештки від гончарних виробів. Якраз коли ми мандрували по території Мезинського парку, біля підніжжя Пузиревої гори знайшли такі залишки.
‒ Це ось ми бачимо рештки від глиняного горщика, ‒ тримаючи на долоні залишки виробу, розповідає Олександр Яковенко. ‒ Їх саме у цій місцині ‒ чимало. Ще у 19 столітті коропський міщанин-гончар Мусій Пузир зі своїми синами збудував тут велику гончарню. Вона працювала аж до самої революції минулого століття. Сімейство гончарів не просто виробляло з глини горщики та інші витвори, а й застосовували той спосіб поливи, яку у свій час використовували німецькі колоністи-гуттерівці. Завдяки цьому, їхні розмальовані дуже гарно вироби скрізь по регіону мали значний попит. На жаль, в часи революції та після неї печі (а їх тут було декілька) та приладдя були повністю знищені. Залишилися тільки от такі рештки… Іноді деяким мандрівникам щастить знайти підставочки, на яких трималися вироби.
На самій Пузиревій горі та поблизу неї ‒ безліч унікальної рослинності та всіляких комах, серед яких вирізняються прекрасні екземпляри жуків та інших різних лісових істот. А ще територія парку славиться всілякими легендами. Та про це ‒ іншим разом.
Сергій Кордик
